Wydarzenia » Muzyka Ukraińska

Музична культура України - 2.

У Петербурзі він став її улюбленцем, та навіть таємно одружився з нею в 1742 році. Єлизавета, вже будучи імператрицею, назначила гетьманом брата Олексія – Кирила, який в свій час був улюбленцем принцеси Ангальт-Цербстської, згодом Катерини II. Це син Кирила Розумовського – Андрій – у майбутньому у Відні стане меценатом Бетховена, і це йому великий класик присвятить кілька квартетів, а також 5 і 6 Симфонії. Кирило Розумовський, отримавши в 1750 році титул гетьмана України, заснував у Глухові музичний театр та підтримував капелу із сорока осіб, активно організовував музичне життя. Його бібліотека складалася з понад 2300 композицій, в тому числі музичних творів із жанру опери та камерної музики. Незважаючи на близькі стосунки з імператорським Петербургом, Розумовський намагався повернути Україні більшу автономію, втрачену після поразки Мазепи в 1709 році. Однак Катерина II не дозволила цього, і в 1764 році Розумовський зрікся обов’язків, таки чином ставши останнім гетьманом України.

За наказом цариці Анни, до якого, мабуть, був теж причетний Олексій Розумовський, у Глухові в 1738 році була створена співоча школа, яка готувала хлопців з голосами сопрано та альтом для Придворної капели в Петербурзі. Дмитро Бортнянський народився у Глухові в 1751 році, і можна лише здогадуватись, як музичне життя рідного міста вплинуло на його майбутнє. У віці 7 років він потрапив до Придворної співацької капели у Петербурзі. У 1769–1779 роках він вдосконалював свій музичний талант в Італії, а після повернення до Росії з 1796 році і до смерті в 1825-му був директором придворної капели. Жоден композитор в Росії, до і після нього, не отримав стільки почестей при імператорському дворі. Бортнянський вміло пристосував італійський музичний стиль до акапельної хорової музики. Він є автором кількох десятків хорових концертів, літургій, багатьох менших творів для хору, а також опер та інструментальної музики, написаної в італійському стилі. Донині російські та українські музикознавці сперечаються щодо приналежності Бортнянського до російської чи української культури. Прихильники першої думки стверджують, що Бортнянський ніколи не повертався в Україну, все своє життя провів у Росії, не враховуючи подорож до Італії, де він здобув освіту за рахунок російського імператорського двору. Він також був найвидатнішим композитором у Росії в ті часи. Українські музикознавці наголошують на походженні Бортнянського, відшуковують в його композиціях відлуння українських пісень, стверджуючи, що хоча він і не повернувся на батьківщину, проте перебував у товаристві українських співаків, які постійно долучалися до виконавців. Однак незаперечний факт, що Бортнянський відіграв дуже важливу роль в тих обох культурах. 

Російські композитори пізніше критикували його „dolce” („солодкий”) стиль, який містить, окрім виразних італійських впливів, певну українську мелодійну „м’якість”. Його твори потрапляли до багатьох хорів в Україні, також і до Галичини, де їх виконували як твори власної традиції. Бортнянський також певним чином пов'язаний з Польщею. Його рід походить з місцевості Бартне на Лемківщині (українською – Бортне), де прадід композитора отримав королівський привілей і землю. В Глухові в 1740-х роках оселився батько композитора Степан, а як події відбувалися далі – нам вже відомо. 

Розмовляючи про українську музику другої половини XVIII століття, окрім Бортнянського, на одному подиху, згадують Максима Березовського (1745–1777) та Артема Веделя (1767–1808). Максим Березовський, як і Бортнянський, народився в Глухові, в 1758 році потрапив до Петербурзької придворної співацької капели. Подібно до Бортнянського поїхав навчатися до Італії. На жаль, після повернення йому не вдалося здобути високих досягнень. Розчарований відсутністю можливості працевлаштування, а також через матеріальні труднощі у 1777 році він обірвав своє життя. Твори Березовського майже не збережено. Серед них вирізняють композиції для акапельного хору, особливо хоровий концерт „Не отвержи мене во время старости”. В доробку Березовського є і опера, створена в Італії, а також інструментальна музика в італійському стилі. 

Не набагато більше везіння мав Артем Ведель. Він народився в Києві, навчався в Києво-Могилянській академії. Важливою подією в його житті стала зустріч з генералом царської армії Леванідовим у 1794 році, який запросив його керувати хором при штабі українського піхотського корпусу. Невдовзі цей хор став одним із найкращих у Києві. У квітні 1796 року генерала Леванідова перевели до Харкова і він забрав із собою Веделя разом із найкращими співаками та музикантами. Цю смугу везіння композитора перервала смерть Катерини II у листопаді 1796 року. Генерал Леванідов був улюбленцем Катерини II, а укази Павла I, наступника Катерини II, що забороняли автономну музичну діяльність у війську, з очевидних причин зашкодили подальшій кар'єрі Веделя. Композитор після отримання звання капітана пішов у відставку і став викладачем музики в Харківському колегіумі. Подальше посилення впливу царської культурної політики змусило Веделя повернутися до Києва. Звинувачений у вільнодумстві, на підставі незрозумілих подій його визнали психічно хворим і у віці 32 років ув’язнили. Під арештом він пробув 9 років, де і помер. Про видатний талант Веделя свідчать його хорові концерти та композиції. Для вокальних партій характерна інструментальна віртуозність, завдяки якій можемо уявити високий рівень тогочасного виконання. Музика Веделя поєднує в собі популярну в Україні на той період традицію багатоголосного хорового співу з місцевими впливами, такими як мелізматичні звороти та мелодійні особливості українських пісень.

Вербування українських співаків до петербурзької капели продовжувалося і в XIX столітті. Долучився до цього також Михайло Глінка, який у 1838 році здійснив довгу подорож Україною, шукаючи музикантів для імператорської столиці. Завдяки цьому набору до Петербурга потрапив Семен Гулак-Артемовський (1813–1873). Він співав спочатку в Придворній капелі, потім був солістом в Імператорській опері в Петербурзі, а потім у Великому театрі в Москві. Гулак-Артемовський теж був композитором, створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» (1862). У ній поєднано стиль італійського бельканто з українськими мотивами, за змістом це комедія про сімейні пригоди козака Івана, який, тікаючи від дружини, переодягнувся в турка. Опера досі популярна в Україні та заслуговує на увагу і поза її межами.

                                                                                читати дальше